(Go: >> BACK << -|- >> HOME <<)

Перейти до вмісту

Будинок «Слово» (фільм, 2021)

Матеріал з Вікіцитат
Цей термін має також інші значення. Див. Будинок «Слово»
Цей термін має також інші значення. Див. Будинок «Слово» (фільм, 2017)

«Будинок „Слово“: Нескінченний роман» (англ. "Slovo" House: Unfinished Novel) — український повнометражний художній фільм режисера Тараса Томенка. Світова прем'єра фільму відбулась 2021 року на 37-му Варшавському кінофестивалі. Українська прем'єра фільму відбулась 17 червня 2022 року на фестивалі Миколайчук OPEN.

Цитати про фільм[ред.]

  •  

Ми відновили музичне ревю «Алло, на хвилі 477» – це позивні харківського радіо, коли театральний режисер Лесь Курбас, після своїх відвідин Європи, де побачив кабаре, захотів проекспериментувати і таке ж, вперше, втілити в Україні.
Ми відновили все – декорації з фотографій, костюми з ескізів, тексти Майка Йогансена і Василя Чечвянського і музику Юлія Мейтуса. Знайшли навіть враження глядачів, які ділилися ними в газетах.
І от під час цієї сцени у фільмі відбувається вербовка НКВеСником нашого героя – це його соціальний ліфт за пропозицією такого собі Мефістофеля: продаючи свою душу, герой отримує обіцяну славу і популярність, статус і гроші[1].

  Тарас Томенко
  •  

"Документальний фільм «Будинок “Слово”», на мою думку, вражає реалізмом страшного минулого та влаштовує полювання на потенційного читальника поезії та прози «Розстріляного Відродження», посилює зацікавлення мистецьким життям 1920–1930-х років. І залишає гарячу симпатію до мистців і пекучу гіркоту за страчених людей та втрачені твори"[2].

  — Михайло Гаухман
  •  

"Тоді ще був Янукович, — розповідає Тарас Томенко. — Ми працювали "у стіл", писали сценарій без жодної надії це зробити. Жоден із продюсерів не хотів братися за цю тему, це було немодно. Ніхто не цікавився Тичиною, Сосюрою — це була наша реальність. Ми вирішили її змінити. Для цього знадобилося десять років".[3].

  — Тарас Томенко
  •  

"Загалом, мені дуже подобається, що суспільство обговорює тему будинку "Слово". Не лише кіно, а й історичні події, їхні твори. Мені подобається ця пристрасність і любов до цієї теми"[4].

  Любов Якимчук
  •  

"Я просто закликаю українців, щоб вони прийшли і подивилися, тому що це не просто похід у кінотеатр, це місія певна, шана нашим розстріляним поетам і письменникам. І це потрібно зробити, тому що силу, яку вони нам дали, ми маємо зараз використати на боротьбу з російською агресією. Для мене важливо, щоб цей фільм побачили люди зараз, тому що українці зараз шукають допомоги в історичних постатях, в силі слова українських письменників, і це надзвичайно потужна підтримка наших розстріляних геніїв"[5].

  — Тарас Томенко
  •  

"Коли ми з режисером Тарасом Томенком почали працювати над сценарієм, ми розуміли, що історія будинку “Слово” це не лише про минуле, а й про майбутнє. Це був 2013 рік. Під час Революцій Гідності ми зранку працювали над сценарієм, а потім йшли на Майдан боротися за наші права. Ми робили цей фільм під час війни та поміж волонтерськими поїздками. Ми писали його та ростили кожен по сину, розуміючи, що це фільм і для наших дітей"[6].

  — Любов Якимчук
  •  

"Однією з несподіванок фільму є те, що він цікавий. Бо зазвичай документальне кіно нецікаве масовому глядачу, інакше воно б давно склало конкуренцію художньому кіно. Документальне кіно має іншу функцію – проникнути в ситуацію, зафіксувати фрагмент часу, задати питання чи відповісти на нього. «Будинок “Слово”» робить оце все плюс є цікавим"[7].

  — Тарас Томенко та Любов Якимчук
  •  

"По-перше, епоха Розстріляного відродження — це больова точка нашої історії. Це для тих, хто вже в контексті. Для тих, хто не в контексті — це цікаве сюжетне кіно, яке можна подивитися і потім для себе відкрити цю епоху. Прийти додому і почитати про неї. По-друге, підтримка українського кінематографа зараз максимально важлива. Наш кінематограф, як би йому важко не було, він все одно розвивається. І для того, щоб ця війна мала можливість закінчитися нашою перемогою, це теж є однією зі складових. Дуже важливою складовою. Чим швидше ми себе усвідомимо самобутньою нацією, яка має власну історію, власних митців, живих і тих, які були знищені, що ми маємо власну унікальну культуру. Це наш етап усвідомлення і прийняття себе, нації. Тому варто дивитися цей фільм"[8].

  — Дмитро Олійник
  •  

"Мені хотілося, щоб у фільмі «Будинок «Слово» його мешканці ніби самі розповідали про себе, сусідів, стосунки. Тому велику увагу при укладенні сценарію я з Любов’ю Якимчук, до речі, письменницею, родом із Луганська, звернув на спогади письменницьких родин. Це були генії, не побоюся цього слова. І, коли вони всі були під одним дахом, це був неймовірний електричний заряд, неймовірний синтез енергії, фантазії, дискусій, суперечок і творчості. Двадцяті роки були часом розквіту культури, поезії, театру тощо. Безумовно, радянська влада всіма силами намагалася направити потужну енергію на оспівування комуністичних ідеалів. Згодом розгорнувся двобій між совєтськими спецслужбами та письменниками із руйнуванням особистості, маніпулюванням, психологічним та фізичним тиском. Усі ці механізми зараз використовуються в гібридній війні Росії проти України, але більш досконало – у зв’язку з розвитком інтернету, соціальних мереж і телебачення. Але основи цього тиску, я гадаю, були закладені в будинку «Слово» в Харкові»" [9].

  — Тарас Томенко
  •  

"Це найважча наша артилерія, котра не залишить ворогу шансів. Захопливий сценарій, котрий вивірений документальним фільмом, неймовірний акторський склад, вишукана операторська робота, божевільна атмосфера 20-30-х років часу розквіту авангардного мистецтва – все віддзеркалює нам той час, щоб ми могли побачити нас теперішніх – в кривавій м’ясорубці російської орди. Для мене важливо, що мій фільм виходить саме зараз у доленосний для України час. Без перебільшень, такого кіно не було в українському кінематографі. Пам’ятаймо ціну українського Слова”[10].

  — Тарас Томенко

Примітки[ред.]