Левицький Євген Йосипович

Євген Левицький
Народився	17 січня 1870(1870-01-17) с. Качанівка, нині Гусятинського району
Помер	21 листопада 1925(1925-11-21) (55 років) Відень, Австрійська республіка
Підданство	Австро-Угорщина →  ЗУНР →
Діяльність	громадський діяч, публіцист
Alma mater	Віденський університет
Партія	Українська радикальна партія
Левицький Євген Йосипович у Вікісховищі

Євге́н Йо́сипович Леви́цький (17 січня 1870, с. Качанівка — 21 листопада 1925, м. Відень) — український громадсько-політичний діяч, публіцист.

Біографія

Євген Левицький народився в селі Качанівка (Королівство Галичини та Володимирії, нині Гусятинського району Тернопільської області).

Навчався в гімназії в м. Тернополі (зокрема, в 1887 році закінчив VIIa клас, у 1888 році отримав свідоцтво з відзнакою про складання матури, як і його однокласник Станіслав Дністрянський), на правничих факультетах Львівського (закінчив цей виш^{[джерело?]}) та Віденського університетів (тут захистив дисертацію, отримав ступінь доктора права). Був одним з лідерів студентського руху. 1892 року обирався головою II-го Всеслов'янського студентського конгресу у Відні.

У жовтні 1890 року Левицький разом з Іваном Франком, Михайлом Павликом, В'ячеславом Будзиновським, Кирилом Трильовським став ініціатором створення першої української політичної партії — Русько-української радикальної партії (РУРП).

Належав до правого крила РУРП (Володимир Охримович, В'ячеслав Будзиновський, Іван Франко), яке в грудні 1899 року заснувало Українську Національно-Демократичну Партію (УНДП), член вищого органу партії — Народного Комітету. Був співавтором програм обох партій, співпрацював в офіційному партійному органі УНДП — газеті «Народ», редактор «Будучності» (1899), «Свободи» (1901), «Діла» (1903).

1907 року обраний депутатом австрійського райхсрату.

Під час Першої світової війни 1914—1918 років Левицький за дорученням Союзу Визволення України вів організаційну і просвітницьку роботу серед полонених українців у німецьких таборах.

У 1918—1919 роках Левицький — делегат Української Національної Ради ЗУНР як парламентський посол. В 1919—1923 роках — посол ЗУНР у Берліні та Празі.

Згодом (з березня 1923 р.) займався адвокатською практикою у Відні, де і помер 21 листопада 1925.

Доробок

Автор багатьох статей, зокрема, про Олександра Барвінського, на політичні та культурологічні теми в українських та німецьких періодичних виданнях.

Твори

• Die Verdrängung Rußlands vom Schwarzen Meer // Berliner Tageblatt, 1.10. 1914.
• Die Ukraine der Lebensnerv Russlands // Der deutsche Krieg. Heft 33. Stuttgart-Berlin: Deutsche Verlags-Anstalt, 1915.
• Bukowina. Berlin, 1915.
• Ukraine, Ukrainer und die Interessen Deutschlands: Rede gehalten am 7. Mai 1915 im grossen Wagner-Saale zu München. Berlin: K. Curtius, 1915.
• Die Ukraine und der Krieg // Frankfurter Zeitung, 26.5.1915.
• Galizien: informativer Ueberblick über nationale, wirtschaftliche, soziale und kulturelle Zustände des Landes. Wien: Verlag des Bundes zur Befreiung der Ukraina, 1916.
• Die Ukraine // Kennen Sie Russland? Berlin: Puttkammer und Mühlbrecht, 1916. S. 142—155.
• Die Juden im ukrainischen Gebiet // Süddeutsche Monatshefte, Februar 1916.
• Ukrainische Legionäre // Osteuropäische Zukunft, № 2 (1916). S. 29—30.
• Weltwirtschaftspolitik der Zentralmächte und der Krieg // Osteuropäische Zukunft, № 6 (1916). S. 87—90.
• Osteuropäische Probleme und der Krieg: zwei Aufsätze. Berlin: Druck von Brückmann, 1916.
• Grosspolnische Träume und die Wahrheit über die polnische Frage. Berlin: Druck von Brückmann, 1916.
• Die wiedererwachte Ukraine // Die Ukraine. Kriegspolitische Einzelschriften. Heft 12. Berlin: Schwetschke & Sohn, 1916. S. 76—93.
• Der östliche Kriegsschauplatz und die osteuropäische Völkerschaften // Osteuropäische Zukunft, 1916, № 9. S. 133—136; № 11. S. 171—174; № 14. S. 213—216.
• Die Ukrainer auf dem Schlachtfelde // Osteuropäische Zukunft, № 20 (1916). S. 305—308.
• Листи з Німеччини. Відень: накладом Союзу Визволення України, 1916.
• La guerre polono-ukrainienne en Galicie et l'avenir de la République ukrainienne de l'Ouest. Berne: R. Suter, 1919.
• Getreidehandel und Elevatorenmangel in der Ukraine // Die Ukraine. H. 2 (1919). S. 46—48.
• Die ukrainische Presse // Die Ukraine. Heft 4 (1919). S. 99—100.
• Geschichte und Statistik Cholmlands // Die Ukraine. Heft 6 (1919). S. 135—141.
• Die Gerechtigkeit der Entente // Ibid. S. 153—154.

Джерела та література

• Веденєєв Д. Левицький Євген Йосипович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
• Гуцал П. З. Левицький Євген Йосипович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 87. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 397.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.. Словникова частина. — Т. 4. — С. 1267.

Література

• В. І. Головченко. Левицький Євген // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X

Посилання

• Левицький Євген // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 815. — 1000 екз.