Намібія

Республіка Намібія Republic of Namibia Republiek van Namibië
Прапор Герб
Девіз: "Unity, Liberty, Justice" англ. Єдність, свобода, справедливість
Гімн: Namibia, Land of the Brave англ. Намібія, земля хоробрості
Столиця	Віндгук 22°33′ пд. ш. 17°15′ сх. д.
Найбільше місто	столиця
Офіційні мови	Англійська, африкаанс
Державний устрій	Республіка
- Президент	Хіфікепуньє Похамба
- Прем'єр-міністр	Хаге Гейнгоб
Незалежність	від ПАР
- Дата	21 березня 1990
Площа
- Загалом	825 418 км² (34)
- Води (%)	незначний
Населення
- оцінка Липень 2005 р.	2,031,000 (144)
- перепис 2002 р.	1,820,916
- Густота	2,5/км² (225)
ВВП (ПКС)	2005 р., оцінка
- Повний	$15.14 млрд (123)
- На душу населення	$7,478 (83)
ІРЛП  (2004)	▼ 0.626 (середня) (125)
Валюта	Намібійський долар (NAD)
Часовий пояс	WAT (UTC+1)
- Літній час	WAST (UTC+2)
Домен інтернету	.na
Телефонний код	+264

Намі́бія, Респу́бліка Намі́бія (англ. Namibia, афр. Namibië; до 1968 — Півде́нно-За́хідна А́фрика) — держава на південному заході Африки, межує на півночі з Анголою і Замбією, на сході з Ботсваною і Південно-Африканською Республікою, на заході омивається водами Атлантичного океану. На північному сході територія Намібії вклинюється між Анголою, Ботсваною і Замбією у вигляді вузького коридору довжиною 483 км і шириною 80 км. Це т.зв. смуга Капріві, що дає країні вихід до ріки Замбезі.

Столиця — місто Віндгук. Площа країни — 824300 км², населення — 1 372 млн осіб (1990), 1,662 млн осіб (2001) (темношкірі 85 %, європейці 6 %). В країні поширені африкаанс (говорить 60 % білого населення), німецька (докладніше:Німецька мова в Намібії), англійська (державна) мова та кілька місцевих мов.

Історія

З найдавніших часів територія нинішньої Намібії була населена бушменами (санськими) племенами (які займалися полюванням і збиранням), пізніше туди прийшли готтентоти - нама і дамара (кочівники-скотарі).

Приблизно з XVI століття з півночі почали проникати племена банту - гереро, овамбо, Ккаванго, йейе, тсвана і ін. В кінці XVIII століття овамбо відтіснили гереро, а також готтентотів, на південь. У 1830-х роках знову прийшло з Капської колонії готтентотське плем'я нама на чолі з вождем Йонкером Африканером і підкорило племена гереро і дамара.

Європейці прийшли в ці посушливі землі порівняно пізно - лише в 1878 році Великобританія приєднала Волфіш-Бей до Капській колонії. В 1883 році німецький купець Адольф Людериц викупив ділянку узбережжя в районі бухти Ангра-Пекена у одного з місцевих вождів племені нама - за 200 рушниць і товарів вартістю 100 фунтів стерлінгів.

За англо-німецьким договору 1890 все узбережжя сучасної Намібії, виключаючи Волфіш-Бей, відійшло до Німеччини. Таким чином, були визначені межі колонії Німецька Південно-Західна Африка.

Німецька влада заохочували приїзд білих колоністів, які займали землі у місцевого населення. На початку 1904 року під керівництвом вождя Самуеля Магареро гереро підняли повстання, убивши більше сотні німецьких поселенців. Німеччина направила в Південно-Західну Африку 14 000 солдатів на чолі з генералом Лотаром фон Трота, який оголосив, що всі гереро повинні бути вигнані з країни. У битві при Ватерберзі гереро зазнали тяжкої поразки. Ті, що вижили спробували дістатися через Калахарі в британське володіння Бечуаналенд (нині Ботсвана): Британія обіцяла дати гереро притулок, якщо вони не будуть продовжувати повстання. Багато загинули, не витримавши цього переходу.

За даними 1905 року, коли німці провели перший перепис населення, в Південно-Західній Африці залишалося близько 25 000 гереро, в основному жінки і діти. Вони були поміщені в концентраційні табори, подібні тим, що англійці влаштовували в часи війни проти бурів.

Незабаром після придушення повстання гереро проти німців виступили нама. Їх лідерами були Хендрік Вітбоой і Якоб Моренго. Бойові дії тривали до березня 1907 року, коли було підписано мирну угоду (хоча Моренго вів партизанську війну і пізніше). Оцінки чисельності нама, загиблих в ході повстання, сильно коливаються: по всій видимості, їх було близько 40 тисяч.

У ході Першої світової війни, в 1915 році, війська Південно-Африканського Союзу захопили Намібію. В 1920 році ПАС отримав від Ліги Націй мандат на управління Південно-Західною Африкою. Після припинення діяльності Ліги ПАР відмовилася здати мандат і продовжувала контролювати цю територію, встановивши там режим апартеїда. ПАР розглядала Намібію як буфер, що захищає країну від «ворожих» держав Чорної Африки. Біла меншість Намібії була представлено в парламенті ПАР. Волфіш-Бей, з 1878 року становив частину Капської колонії і не входив до складу Німецької Південно-Західної Африки, був включений англійцями до складу Південно-Західної Африки в 1915 році і був повернутий ПАР лише наприкінці 1970-х. Таким чином на момент прийняття Декларації ООН про деколонізацію (1960 рік) Волфіш-Бей опинився у складі Намібії, внаслідок чого держави-члени ООН не визнали його зворотню передачу до складу ПАР. Волфіш-Бей перейшов під контроль Намібії в 1994 році.

Серія поштових марок ООН, випущена для Намібії в 1975 році

З 1966 року Народна організація Південно-Західної Африки (СВАПО) почала боротьбу за незалежність від ПАР. Бази СВАПО розміщувалися на території Анголи і Замбії, а підтримку їм надавав Радянський Союз: офіційною ідеологією СВАПО був марксизм. Саме тоді вперше стало вживатися назва «Намібія». Міжнародне співтовариство також не визнавало право ПАР на управління цією територією. Проте лише в 1988 році влада ПАР погодилася піти з Намібії. 21 березня 1990 року в присутності Генерального секретаря ООН і президента ПАР була проголошена незалежність Намібії.

Першим президентом Намібії став лідер СВАПО Сем Нуйома. Він займав цей пост три терміни. 21 березня 2005 року президентом Намібії став колишній міністр із земельних питань Хіфікепуньє Похамба, який одержав на виборах більше 75% голосів.

У 1994 році представники народу лозі оголосили про створення Армії звільнення Капріві, метою якого є набуття незалежності цієї території, що спричинило за собою спробу збройного заколоту. В даний час протистояння стихло, з 2001 року смуга Капріві знову оголошена безпечною для туристів.

Природа

Детальна карта Намібії

Дюни в пустелі Наміб

Більша частина території країни — плоскогір'я (до 2600 м), яке ступінчастим уступом обривається до прибережної пустелі Наміб. Клімат Намібії дуже сухий, тропічний. Ріки — Оранжева та Кунене.

Берегова лінія загальною протяжністю бл. 1500 км вирівняна. Є тільки дві зручні бухти — Волфіш-Бей і Людериц.

У північних і південних районах побережжя складене щебенисто-галечним матеріалом, а в центральних — піщаним. Вздовж побережжя — пустеля Наміб, шириною 50-130 км, яка займає бл. 20 % території країни. Вітер переміщує прибережні піски з півдня на північ і утворює біло-жовті дюни висотою до 40 м. За прибережними дюнами тягнеться ланцюг довгих вузьких лагун. Тут зустрічаються солончакові западини округлої або овальної форми. З віддаленням від берега забарвлення дюн поступово переходить до червоного через збільшення вмісту оксидів заліза. Дюни у внутрішніх районах пустелі Наміб підіймаються до 300 м і є найвищими у світі. На сході поверхня пустелі Наміб рівнями підіймається до Великого Уступу. Тут місцями підносяться численні останцеві плато і гори. Одна з них гора Брандберґ (2579 м), складена гранітами, найвища точка країни. Вона оточена нижчими горами, які отримали назву «Дванадцять Апостолів». У печерах і на схилах Брандберґа збереглися наскельні малюнки первісних людей. Великий Уступ служить західним кордоном плоскогір'я, складеного кристалічними породами, переважно гранітами і гнейсами, які місцями перекриті кварцитами, пісковиками і вапняками. Плоскогір'я полого знижується в глибину материка і розчленоване на окремі масиви (Каоко, Овамбо, Дамара, Нама і інш.) тектонічними западинами. Найбільша з них — Калахарі — знаходиться на висоті бл. 900 м над р.м. Вона складається з червоних і білих пісків, що накривають кристалічні породи фундаменту. Піски утворюють дюни висотою до 100 м.

На півночі Намібії в безстічній улоговині знаходиться солончак Етоша площею бл. 5 тис. км². — найбільший в Африці. Коли його плоске дно, покрите вапняно-глинистою шкарупою, раз на декілька років заливається водою, утворюється тимчасове озеро глибиною до 1,5 м. Тут здавна ведеться видобуток солі.

Економіка

Столиця Віндгук

Намібія — аграрна країна з розвиненою гірничодобувною промисловістю. Основні галузі економіки: сільське господарство, гірнича промисловість (видобуток алмазів, мідної, цинкової, свинцевої, срібної, уранової та ін. руд). Транспорт — автомобільний, залізничний, морський. Морські порти: Волфіш-Бей, Людериц. Невеликі аеродроми обслуговують малі міста, ділові і туристичні маршрути. Поблизу Віндгука знаходиться міжнародний аеропорт.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 3,5 млрд. Темп зростання ВВП — 1,5 %. ВВП на душу населення — $2133. Прямі закордонні інвестиції — $ 74 млн. Імпорт (продовольство і вироби обробної промисловості) — $ 2 млрд (г.ч. Півд. Африка — 84 %; США — 4 %; Німеччина — 2 %). Експорт (г.ч. мінеральна сировина) — $ 1,9 млрд (г.ч. Великобританія — 43 %; Півд. Африка — 26 %; Іспанія — 14 %; Франція — 8 %). Вивозяться мінеральна сировина (алмази — 30 %), рибопродукти (18,5 %), жива худоба (8,1 %), м'ясопродукти (7 %), каракуль.

Адміністративний поділ

Адміністративна карта Намібії.

В 1977 - 1992 роках Намібія ділилася на 26 округів. В серпні 1992 року округи були реорганізовані в 13 областей (regions), які в свою чергу діляться на 102 (виборчих) округи (constituencies).

Області Намібії:

1. Замбезі
2. Еронго
3. Хардап
4. Карас
5. Окаванго
6. Кхомас
7. Кунене
8. Охангвена
9. Омахеке
10. Омусаті
11. Ошана
12. Ошикото
13. Очосондьюпа

Населення

Група жінок гереро у Віндгуку

Намібія — друга після Монголії незалежна держава з найменшою густотою населення. Більшість населення Намібії за етнічним походженням належать до народів банту — здебільшого народу овамбо. Половина дорослого населення належить до народу овамбо, який головно зосереджений на півночі країни, а також у містах на території усієї країни. Серед інших народів — гереро та хімба, які мають подібну мову, а також народ дамара, мовно споріднений з народом нама.

Окрім народів банту, у Набії також проживають представники етнічних груп хойсан (зокрема нама та бушмен), які є прямими нащадкими автохонних жителів Південної Африки, а також невелика група переселенців з Анголи та їх нащадків. Окрім того, в країні є дві групи змішаного населення — «кольорових» та «бастерів», які разом становлять 6,6% населення. Серед іммігрантів з інших континентів помітна громада китайців

Біле населення (головно нащадки португальських, голландських, німецьких, британських та французьких колоністів) становить 6,4% населення. Це друга за чисельністю та відсотком громада афро-європейців у всій Африці південніше Сахари після Південно-Африканської Республіки. Більшість білих намібійців релігійно та культурно пов'язане з білим населенням ПАРу і послуговується мовою африкаанс. Проте є невелика група (близько 30 тис. осіб) намібійців, котрі вважають себе прямими нащадками німецьких колоністів і пов'язують себе з культурними, релігійними та освітніми традиціями материкової Німеччини. Майже усі португальські поселенці переселилися до Намібії з португальської колонії Анголи Згідно з переписом населення 1960 року у Південно-Західній Африці проживало 526 004 осіб, в тому числі 73 464 білих (14%)..

Намібія проводить перепис населення кожних 10 років. Після проголошення незалежності перший перепис проводився у 1991 році, наступні у 2001 та 2011 відповідно. Метод, за яким проводиться перепис, т. зв. de facto-метод, передбачає обчислення та запис кожного жителя країни у місці, де він перебуває у ніч перепису. Для цих цілей країна поділена на 4 042 спеціальні статистичні зони, безвідносно до меж адміністративно-територіальних одиниць. Такий поділ також використовується під час загальнонаціональних виборів. Згідно з переписом населення 2011 року у Намібії проживало понад 2 100 000 осіб.

Стосунки з Україною

Визнала незалежність України 30 грудня 1991 року. Дипломатичні відносини між обома державами були встановлені 5 лютого 1992 року. Українські інтереси у цій державі представляє посол у Південно-Африканській Республіці. Натомість інтереси в Україні презентує посол Намібії у Росії.

Експортує в Україну товарів менш ніж на 100 000 доларів на рік. Це риба, морепродукти, а також хутросировина. Натомість імпортує Намібія продукцію машинобудування, чорні метали й молочні вироби на загальну суму близько 1,5 мільйона доларів.

Намібія й Україна мають невеликі спільні проекти у сільському господарстві.

Кухня Намібії

Цікава і екзотична, склалася зі змішання місцевих традицій країни з блюдами і особливостями приготування, характерними для європейських кулінарних традицій. При цьому в деяких регіонах країни можна виявити вплив кулінарних традицій Азії та Центральної Африки.

Крім яловичини і баранини, в Намібії поширені більш екзотичні види м’ясних продуктів - такі, як м’ясо антилопи, зебри або крокодила. Популярні також яйця птиці і навіть деяких видів комах. Одне з найбільш поширених серед місцевого населення блюд - це тушковане м’ясо зі спеціями,«пойкікос». У більшості регіонів готують також м’ясо, копчене в диму - «раушфлейх».Велику різноманітність страв пропонує намібійська кухня любителям екзотичних продуктів - так, в деяких ресторанах можна спробувати приготованих зі спеціями черв’яків, смажену сарану і равликів, а також біфштекс з м’яса лева.

На відміну від більшості африканських країн, посушлива Намібія не радує різноманітністю овочів і фруктів. З овочів в країні поширений невибагливий аспарагус і деякі коренеплоди.

З алкогольних напоїв в Намібії варто спробувати місцеве пиво і вино, в тому числі екзотичне вино з кавунів, «МАТАКИ», а також специфічного смаку пальмовий самогон «уаленде».

Див. також

• Список міст Намібії
• Корисні копалини Намібії
• Гірнича промисловість Намібії

Посилання

• Geological expedition to Namibia in March 2012, more than 300 photographs. Climate, ice, water and landscapes. In search of traces of megatsunami.

Це незавершена стаття з географії Намібії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.