Швидкісний ударний катер: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [очікує на перевірку] |
мНемає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
(Не показані 9 проміжних версій 5 користувачів) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
[[Файл:Teniente_Orella_LM37.jpg|міні|Швидкохідний ударний катер [[Військово-морські сили Чилі|ВМС Чилі]]]] |
[[Файл:Teniente_Orella_LM37.jpg|міні|Швидкохідний ударний катер [[Військово-морські сили Чилі|ВМС Чилі]]]] |
||
'''Швидкісний ударний катер''' ({{lang-en|Fast attack craft}}) — це малий, швидкий, гнучкий у застосуванні та наступальний [[Корабель|військовий корабель,]] озброєний [[Торпеда|торпедами]], [[Протикорабельна ракета|протикорабельними ракетами]], а також [[Корабельна артилерія|гарматами]]. Ударні катери зазвичай використовують [[Флот ближнього моря|у береговій зоні]] через невелику морехідність і та неспроможність діяти за несприятливих погодних умов. Через невеликі розміри катер має невеликий об'єм палива, [[Бойовий комплект|боєкомплекту]] та води. Загалом їхня водотоннажність складає 50–800 тонн, а швидкість сягає 25–50 вузлів.<ref>{{Cite web|url=http://www.amiinter.com/pagex.php?pg=vesseltypes#fast_attack|title=AMI International - Definitions of Vessel Types [ ]|publisher=Amiinter.com|accessdate=2015-03-11}}</ref> У радянській/російській військово-морській літературі об'єднавчий термін для невеликих бойових одиниць, призначених для ударів по великих кораблях, відсутній. Залежно від розмірів та типу озброєння там окремо виділяють "[[Торпедний катер|торпедні катери]]", "[[Ракетний катер|ракетні катери]]", а також "[[Малий ракетний корабель|малі ракетні кораблі]]". |
'''Швидкісний ударний катер''' ({{lang-en|Fast attack craft}}) — це малий, швидкий, гнучкий у застосуванні та наступальний [[Корабель|військовий корабель,]] озброєний [[Торпеда|торпедами]], [[Протикорабельна ракета|протикорабельними ракетами]], а також [[Корабельна артилерія|гарматами]]. Ударні катери зазвичай використовують [[Флот ближнього моря|у береговій зоні]] через невелику морехідність і та неспроможність діяти за несприятливих погодних умов. Через невеликі розміри катер має невеликий об'єм палива, [[Бойовий комплект|боєкомплекту]] та води. Загалом їхня водотоннажність складає 50–800 тонн, а швидкість сягає 25–50 вузлів.<ref>{{Cite web|url=http://www.amiinter.com/pagex.php?pg=vesseltypes#fast_attack|title=AMI International - Definitions of Vessel Types [ ]|publisher=Amiinter.com|accessdate=2015-03-11|archive-date=24 листопада 2016|archive-url=https://web.archive.org/web/20161124025324/http://www.amiinter.com/pagex.php?pg=vesseltypes#fast_attack}}</ref> У радянській/російській військово-морській літературі об'єднавчий термін для невеликих бойових одиниць, призначених для ударів по великих кораблях, відсутній. Залежно від розмірів та типу озброєння там окремо виділяють "[[Торпедний катер|торпедні катери]]", "[[Ракетний катер|ракетні катери]]", а також "[[Малий ракетний корабель|малі ракетні кораблі]]". |
||
Основною перевагою ударних катерів над іншими кораблями є їхня доступність. Багато таких катерів можна побудувати за невеликою ціною, що дозволяє флоту, який знаходиться в невигідному становищі, ефективно захищати себе від більшого супротивника.<ref>{{Cite web|url=http://www.taipeitimes.com/News/front/archives/2012/09/09/2003542316|title=Taiwan must rethink naval strategy: expert|date=2015-03-04|publisher=Taipei Times|accessdate=2015-03-11}}</ref> Невеликі катери, озброєні так само потужно, як і великі кораблі, можуть нести серйозну загрозу для них і торгових [[Судно|суден]]. Великим мінусом цих катерів є невелика морехідність, тісні кубрики та поганий захист від повітряної загрози. |
Основною перевагою ударних катерів над іншими кораблями є їхня доступність. Багато таких катерів можна побудувати за невеликою ціною, що дозволяє флоту, який знаходиться в невигідному становищі, ефективно захищати себе від більшого супротивника.<ref>{{Cite web|url=http://www.taipeitimes.com/News/front/archives/2012/09/09/2003542316|title=Taiwan must rethink naval strategy: expert|date=2015-03-04|publisher=Taipei Times|accessdate=2015-03-11|archive-date=21 грудня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20181221182632/http://www.taipeitimes.com/News/front/archives/2012/09/09/2003542316}}</ref> Невеликі катери, озброєні так само потужно, як і великі кораблі, можуть нести серйозну загрозу для них і торгових [[Судно|суден]]. Великим мінусом цих катерів є невелика морехідність, тісні кубрики та поганий захист від повітряної загрози. |
||
== Історія == |
== Історія == |
||
=== 19 століття === |
=== 19 століття === |
||
Вже в середині 19-го століття з'явилася теорія так званої «[[Jeune École (доктрина)|Молодої школи]]», за якою |
Вже в середині 19-го століття з'явилася теорія так званої «[[Jeune École (доктрина)|Молодої школи]]», за якою доцільно було створювати флоти з великою кількістю малих кораблів для боротьби з великими [[Панцерник (тип корабля)|броненосцями]]. Вперше ідею реалізували у 1870-х роках з появою парових [[Міноносець|міноносців]], які виробляли у великих кількостях для [[Військово-морські сили Великої Британії|Королівського флоту]] та [[Військово-морські сили Франції|ВМС Франції]]. Ці малі кораблі мали погану [[морехідність]] і обмежено використовувалися для розвідки через невелику [[Автономність_корабля|витривалість]] і низькі капітанські містки. Потенційна загроза зникла з появою [[Ескадрений міноносець|ескадрених міноносців]] у 1893 році. Це були відносно великі кораблі, що еволюціонували у сучасні [[Ескадрений міноносець з керованим ракетним озброєнням|есмінці]], на яких встановлювали гармати, що були спроможні знищувати міноносці до виходу на відстань торпедної атаки. |
||
[[Файл:USS_PT-105.jpg|міні|2,4-метрові торпедні катери Elco ВМС США, на чолі з PT-105, на високій швидкості у 1942]] |
[[Файл:USS_PT-105.jpg|міні|2,4-метрові торпедні катери Elco ВМС США, на чолі з PT-105, на високій швидкості у 1942]] |
||
=== 20 століття === |
=== 20 століття === |
||
Ідею малих швидкісних катерів відродили напередодні [[Перша світова війна|Першої світової війни]], створивши катери з новими бензиновими двигунами. Італія та Велика Британія стали лідерами у будівництві таких |
Ідею малих швидкісних катерів відродили напередодні [[Перша світова війна|Першої світової війни]], створивши катери з новими бензиновими двигунами. Італія та Велика Британія стали лідерами у будівництві таких плавзасобів, створивши береговий моторний катер (БМК) та ''Motobarca Armata Silurante'' (MAS) ({{lang-it|"торпедний моторний човен"}}). Визначним досягненням цих суден стало потоплення австро-угорського лінкора [[Святий Стефан (лінкор)|«Святий Стефан»]] катерами ''MAS. 15'' 10 червня 1918 року. Британські БМК були менш успішними. Під час [[Громадянська війна в Росії|громадянської війни у Росії]] катери атакували контрольований більшовиками [[Балтійський флот ВМФ СРСР|Балтійський флот]] на якірній стоянці у Кронштадті 18 червня 1919 року. Ціною втрати чотирьох катерів британці змогли потопити крейсер "Пам'ять Азова". |
||
Конструкція залишалася без змін до середини 1930-х |
Конструкція цих катерів залишалася без змін до середини 1930-х. Тоді у Королівських ВМС з'явилися моторні торпедні катери (МТК) та моторні гарматні катери (МГК), [[PT катер|патрульні торпедні катери]] (PT boats) у ВМС США та E-boats (''Schnellboote'') у ''Крігмсмаріне''. Усі типи катерів брали участь у [[Друга світова війна|Другій світовій війні]], але через загрозу з боку літаків вони були не дуже ефективними. Проте, деякого успіху вони змогли досягти за сприятливих умов, як наприклад атака на [[HMS Manchester (15)|HMS Manchester]] (пізніше затонув), в ніч 13 вересня 1942 року, [[Торпедний катер|італійськими торпедними катерами MS]]. |
||
=== Після Другої світової війни === |
=== Після Другої світової війни === |
||
Після Другої світової війни використання цього типу |
Після Другої світової війни використання цього типу кораблів у США та Великій Британії зменшувалося, навіть попри появу безпечних дизельних двигунів, які замінили вогненебезпечні бензинові двигуни. На противагу цьому, у [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянському Союзі]] через брак ресурсів на будівництво великих кораблів на озброєнні залишалися торпедні та [[Артилерійський катер|артилерійські катери]] у великій кількості. |
||
[[Файл:183R.JPG|ліворуч|міні|Ракетний катер класу Комар з ракетами П-15 «Терміт»]] |
[[Файл:183R.JPG|ліворуч|міні|Ракетний катер класу Комар з ракетами П-15 «Терміт»]] |
||
[[Файл:HMS_Ystad_R142.JPG|ліворуч|міні|Шведський ракетний катер класу ''Ystad'' HSwMS ''Ystad'' (R142)]] |
[[Файл:HMS_Ystad_R142.JPG|ліворуч|міні|Шведський ракетний катер класу ''Ystad'' HSwMS ''Ystad'' (R142)]] |
||
З появою [[Протикорабельна ракета|протикорабельних ракет]] |
З появою [[Протикорабельна ракета|протикорабельних ракет]] ідея ударних катерів була реалізована Радянському Союзі у новій формі "[[Ракетний катер|ракетних катерів]]". Перші ракетні катери були переробленими торпедними катерами, де замість торпедних апаратів було встановлено пускові установки. Маленькі швидкісні судна отримали новий інструмент для атаки і знищення великих кораблів. Ідею було вперше протестовано у Радянському Союзі, який у серпні 1957 року створив катер типу ''"Комар"'' (проєкт 183-Р) з двома пусковими установками ракет П-15 Терміт довжиною у 25 метрів та максимальною швидкістю у 40 вузлів. Дальність складала лише 1900 км на швидкості 12 вузлів, а катер міг перебувати у морі лише п'ять днів. Було побудовано 110 катерів проєкту 183-Р, наступні 400 катерів були побудовані за проєктом 205 (клас Москіт), причому більшість було продано країнам-союзникам Радянського Союзу. |
||
Першим бойовим використанням ракетних катерів стала атака єгипетським катером радянського виробництва |
Першим бойовим використанням ракетних катерів стала атака єгипетським катером радянського виробництва типу "''Комар''" ізраїльського ескадреного міноносця ''Eilat'' 20 жовтня 1967 року чотирма ракетами П-15 "Терміт", невдовзі після [[Шестиденна війна|Шестиденної війни]]. В результаті корабель затонув, загинуло 47 осіб.<ref>{{Cite web|url=http://www.globalsecurity.org/military/world/israel/k40-eilat.htm|title=Eilat Destroyer|last=John Pike|date=1967-10-21|publisher=Globalsecurity.org|accessdate=2015-03-11|archive-date=29 березня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20180329054130/https://www.globalsecurity.org/military/world/israel/k40-eilat.htm}}</ref> |
||
[[Файл:Schnellboot_Gepard-Klasse_Typ_143_A.jpg|міні|Катер класу Гепард [[Військово-морські сили Німеччини|військово-морських сил Німеччини]]]] |
[[Файл:Schnellboot_Gepard-Klasse_Typ_143_A.jpg|міні|Катер класу Гепард [[Військово-морські сили Німеччини|військово-морських сил Німеччини]]]] |
||
Радянські ракетні катери |
Радянські ракетні катери викликала інтерес до катерів такого класу у [[НАТО]]. Цей інтерес посилився після затоплення ''Eilat''. Німці та французи почали співпрацювати для створення ШАС, результатом співпраці стала поява у 1968 році [[Швидкісні ударні катери типу «Ля Комбатон»|швидкохідного ударного катера типу «La Combattante»]]. Довжина корпусу складала 47 або 49 метрів, озброєння складалося з чотирьох ракет MM-38 [[Exocet]], у носі було встановлено 76-мм гармату та спарену установку 40-мм гармат у кормі, катери мали максимальну швидкість у 36 вузлів. До 1974 року було побудовано 68 швидкісних ударних катерів «Combattante II». Конструкцію було використано у катері «Combattante III», а багато інших верфей створили власні версії на базі «Combattante», відомими з яких були ізраїльські Sa'ar/''Решеф''. |
||
Розмір збільшився, деякі конструкції досягли розмірів [[Корвет|корвета]], 800-тонні катери мали [[Вертоліт|вертольоти]], що дозволило збільшити ефективність їх застосування. Наприклад, ізраїльські ракетні катери класу «Sa'ar 4» мали довжину корпусу 58 метрів і водотоннажність 415 тонн, а катери класу «Sa'ar 5» мали довжину 85 метрів і водотоннажність у 1065 тонн, а тому офіційно належали до класу корветів. |
Розмір збільшився, деякі конструкції досягли розмірів [[Корвет|корвета]], 800-тонні катери мали [[Вертоліт|вертольоти]], що дозволило збільшити ефективність їх застосування. Наприклад, ізраїльські ракетні катери класу «Sa'ar 4» мали довжину корпусу 58 метрів і водотоннажність 415 тонн, а катери класу «Sa'ar 5» мали довжину 85 метрів і водотоннажність у 1065 тонн, а тому офіційно належали до класу корветів. |
||
Рядок 43: | Рядок 43: | ||
{{Типи військових кораблів XIX та XX століть}} |
{{Типи військових кораблів XIX та XX століть}} |
||
[[Категорія:Типи кораблів]] |
[[Категорія:Типи військових кораблів]] |
Поточна версія на 08:47, 17 червня 2024
Швидкісний ударний катер (англ. Fast attack craft) — це малий, швидкий, гнучкий у застосуванні та наступальний військовий корабель, озброєний торпедами, протикорабельними ракетами, а також гарматами. Ударні катери зазвичай використовують у береговій зоні через невелику морехідність і та неспроможність діяти за несприятливих погодних умов. Через невеликі розміри катер має невеликий об'єм палива, боєкомплекту та води. Загалом їхня водотоннажність складає 50–800 тонн, а швидкість сягає 25–50 вузлів.[1] У радянській/російській військово-морській літературі об'єднавчий термін для невеликих бойових одиниць, призначених для ударів по великих кораблях, відсутній. Залежно від розмірів та типу озброєння там окремо виділяють "торпедні катери", "ракетні катери", а також "малі ракетні кораблі".
Основною перевагою ударних катерів над іншими кораблями є їхня доступність. Багато таких катерів можна побудувати за невеликою ціною, що дозволяє флоту, який знаходиться в невигідному становищі, ефективно захищати себе від більшого супротивника.[2] Невеликі катери, озброєні так само потужно, як і великі кораблі, можуть нести серйозну загрозу для них і торгових суден. Великим мінусом цих катерів є невелика морехідність, тісні кубрики та поганий захист від повітряної загрози.
Вже в середині 19-го століття з'явилася теорія так званої «Молодої школи», за якою доцільно було створювати флоти з великою кількістю малих кораблів для боротьби з великими броненосцями. Вперше ідею реалізували у 1870-х роках з появою парових міноносців, які виробляли у великих кількостях для Королівського флоту та ВМС Франції. Ці малі кораблі мали погану морехідність і обмежено використовувалися для розвідки через невелику витривалість і низькі капітанські містки. Потенційна загроза зникла з появою ескадрених міноносців у 1893 році. Це були відносно великі кораблі, що еволюціонували у сучасні есмінці, на яких встановлювали гармати, що були спроможні знищувати міноносці до виходу на відстань торпедної атаки.
Ідею малих швидкісних катерів відродили напередодні Першої світової війни, створивши катери з новими бензиновими двигунами. Італія та Велика Британія стали лідерами у будівництві таких плавзасобів, створивши береговий моторний катер (БМК) та Motobarca Armata Silurante (MAS) (італ. "торпедний моторний човен"). Визначним досягненням цих суден стало потоплення австро-угорського лінкора «Святий Стефан» катерами MAS. 15 10 червня 1918 року. Британські БМК були менш успішними. Під час громадянської війни у Росії катери атакували контрольований більшовиками Балтійський флот на якірній стоянці у Кронштадті 18 червня 1919 року. Ціною втрати чотирьох катерів британці змогли потопити крейсер "Пам'ять Азова".
Конструкція цих катерів залишалася без змін до середини 1930-х. Тоді у Королівських ВМС з'явилися моторні торпедні катери (МТК) та моторні гарматні катери (МГК), патрульні торпедні катери (PT boats) у ВМС США та E-boats (Schnellboote) у Крігмсмаріне. Усі типи катерів брали участь у Другій світовій війні, але через загрозу з боку літаків вони були не дуже ефективними. Проте, деякого успіху вони змогли досягти за сприятливих умов, як наприклад атака на HMS Manchester (пізніше затонув), в ніч 13 вересня 1942 року, італійськими торпедними катерами MS.
Після Другої світової війни використання цього типу кораблів у США та Великій Британії зменшувалося, навіть попри появу безпечних дизельних двигунів, які замінили вогненебезпечні бензинові двигуни. На противагу цьому, у Радянському Союзі через брак ресурсів на будівництво великих кораблів на озброєнні залишалися торпедні та артилерійські катери у великій кількості.
З появою протикорабельних ракет ідея ударних катерів була реалізована Радянському Союзі у новій формі "ракетних катерів". Перші ракетні катери були переробленими торпедними катерами, де замість торпедних апаратів було встановлено пускові установки. Маленькі швидкісні судна отримали новий інструмент для атаки і знищення великих кораблів. Ідею було вперше протестовано у Радянському Союзі, який у серпні 1957 року створив катер типу "Комар" (проєкт 183-Р) з двома пусковими установками ракет П-15 Терміт довжиною у 25 метрів та максимальною швидкістю у 40 вузлів. Дальність складала лише 1900 км на швидкості 12 вузлів, а катер міг перебувати у морі лише п'ять днів. Було побудовано 110 катерів проєкту 183-Р, наступні 400 катерів були побудовані за проєктом 205 (клас Москіт), причому більшість було продано країнам-союзникам Радянського Союзу.
Першим бойовим використанням ракетних катерів стала атака єгипетським катером радянського виробництва типу "Комар" ізраїльського ескадреного міноносця Eilat 20 жовтня 1967 року чотирма ракетами П-15 "Терміт", невдовзі після Шестиденної війни. В результаті корабель затонув, загинуло 47 осіб.[3]
Радянські ракетні катери викликала інтерес до катерів такого класу у НАТО. Цей інтерес посилився після затоплення Eilat. Німці та французи почали співпрацювати для створення ШАС, результатом співпраці стала поява у 1968 році швидкохідного ударного катера типу «La Combattante». Довжина корпусу складала 47 або 49 метрів, озброєння складалося з чотирьох ракет MM-38 Exocet, у носі було встановлено 76-мм гармату та спарену установку 40-мм гармат у кормі, катери мали максимальну швидкість у 36 вузлів. До 1974 року було побудовано 68 швидкісних ударних катерів «Combattante II». Конструкцію було використано у катері «Combattante III», а багато інших верфей створили власні версії на базі «Combattante», відомими з яких були ізраїльські Sa'ar/Решеф.
Розмір збільшився, деякі конструкції досягли розмірів корвета, 800-тонні катери мали вертольоти, що дозволило збільшити ефективність їх застосування. Наприклад, ізраїльські ракетні катери класу «Sa'ar 4» мали довжину корпусу 58 метрів і водотоннажність 415 тонн, а катери класу «Sa'ar 5» мали довжину 85 метрів і водотоннажність у 1065 тонн, а тому офіційно належали до класу корветів.
Іран та Північна Корея зараз оперують великою кількістю швидкохідних ударних катерів. Лише Північна Корея має у своєму розпорядженні 300 штук,[4] у той час як Іран розробляв так звані "катери натовпу", для переслідування суден у спірних водах Перської затоки. Для протидії ВМС США розробили доктрину берегової оборони від надводної загрози ASUW, разом зі створенням спеціалізованих кораблів, таких як бойові кораблі прибережної зони.
- ↑ AMI International - Definitions of Vessel Types [ ]. Amiinter.com. Архів оригіналу за 24 листопада 2016. Процитовано 11 березня 2015.
- ↑ Taiwan must rethink naval strategy: expert. Taipei Times. 4 березня 2015. Архів оригіналу за 21 грудня 2018. Процитовано 11 березня 2015.
- ↑ John Pike (21 жовтня 1967). Eilat Destroyer. Globalsecurity.org. Архів оригіналу за 29 березня 2018. Процитовано 11 березня 2015.
- ↑ Hy Sang Lee: North Korea: A Strange Socialist Fortress, p. 85