Піфагор: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
TXiKiBoT (обговорення | внесок)
м робот додав: kn:ಪೈಥಾಗರಸ್
м робот додав: yo:Pythagoras
Рядок 169: Рядок 169:
[[war:Pythagoras]]
[[war:Pythagoras]]
[[yi:פיטאגאראס]]
[[yi:פיטאגאראס]]
[[yo:Pythagoras]]
[[zh:毕达哥拉斯]]
[[zh:毕达哥拉斯]]
[[zh-yue:畢達哥拉斯]]
[[zh-yue:畢達哥拉斯]]

Версія за 21:45, 28 листопада 2009

Піфагор
дав.-гр. Πυθαγόρας ὁ Σάμιος
Західна філософія
Πυθαγόρας
Народженняпр. 580 – 572 до н. е.
Самос, Північні Егейські острови, Греція
Смертьпр. 500 – 490 до н. е.
Метапонт, Бернальда, Провінція Матера, Базиліката, Італія[1]
Громадянство (підданство)Самос[d]
ПроживанняКротоне
Знання мов
  • давньогрецька мова
  • Ім'я при народженнідав.-гр. Πυθαγόρας[2]
    Діяльність
  • математик, політик, письменник, музикознавець, теоретик музики
  • Школа / Традиціяпіфагорейство
    Основні інтересиметафізика, музика, математика, етика, політика
    Значні ідеїMusica universalis, золотий перетин, піфагорейський лад, теорема Піфагора
    ВплинувФілолай, Алкмеон, Парменід, Платон, Евклід, Емпедокл, Іппас, Кеплер
    Літературний напрямПіфагореїзм і західна філософія
    Зазнав впливу
  • Фалес, Анаксимандр, Ферекід
  • ВчителіАнаксімандр[3], Темістоклея[4], Hermodamasd, Ферекід Сіросський[5] і Фалес[5]
    Відомі студентиФілолай і Емпедокл[6]
    Визначний твір
  • теорема Піфагора, Числа Піфагора і правильний багатогранник[5]
  • Історичний періодАнтична філософія
    КонфесіяПіфагореїзм
    БатькоMnesarchusd
    У шлюбі зТеано
    Діти
  • Mnesarchusd, Myiad, Damod, Telaugesd і Arignoted

  • CMNS: Піфагор у Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Піфаго́р (580 до н. е. - 500 до н. е.) - давньогрецький філософ, релігійний та політичний діяч, засновник піфагореїзму.

    Біографія

    Бюст Піфагора у Ватиканському музеї

    Піфагор народився на Самосі. Згідно з легендою, його батько, Мнесарх, звернувся до Піфії з приводу однієї дуже важливої для нього подорожі. Він отримав відповідь, що подорож буде успішною, а його дружина народить дитину, яка буде виділятися з-поміж усіх, хто жив коли-небудь, красою й мудрістю, і принесе людському роду дуже велику користь на всі часи. Після пророцтва Мнесарх дав своїй дружині нове ім’я – Піфаїда, а новонародженому – Піфагор.

    Батько дав Піфагору добру освіту, навчаючи його в найзнаменитіших учителів того часу. Багато хто вважав, що він – син бога Аполлона. За словами Ямвліха, «набираючи сили й від такої репутації, і від виховання з дитинства, і від богоподібної зовнішності, він ще більше прагнув бути гідним цих чеснот». Після смерті батька Піфагор вирушає до Мілета, де його вчителями були Ферекід, Анаксимандр і Фалес. Саме за порадою Фалеса Піфагор, у віці 20 років, їде до Єгипту, аби в спілкуванні з жерцями стати ближчим до бога й набути мудрості.

    В Грецію Піфагор повернувся на п’ятдесятому році життя. В Кротоні він засновує «піфагорійський союз» — прообраз майбутньої філософської школи. Союз виникає як певне братство чи релігійний орден, підкорений жорстким правилам спільного життя й поведінки. У піфагорійців перш за все культивується певний образ життя, що передбачає особливий погляд на людську душу, її безсмертя й потойбічне існування, а в теперішньому житті – певне виховання. Вчення сприймалося піфагорійцями як таємниця.

    Доля Піфагора, як і його школи в Кротоні, трагічна. Один із впливових людей Кротона, Кілон, претендував на дружбу Піфагора. Коли його не прийняли до братства через важкий і владний характер, він став його ворогом і організував змову проти піфагорійців. Прихильники Кілона підпалили дім, де збирались піфагорійці. Чи був там Піфагор, точно не відомо, але, за переказами, врятуватися вдалось лише двом: Архіппу та Лісиду. За іншою версією, Піфагор, втікши від заколотників, загинув у Метапонті, у святилищі муз, де залишався без їжі 40 днів.

    Твори

    • «Про природу»
    • «Про виховання»
    • «Про державу»
    • «Про світ»
    • «Про душу»

    Вчення Піфагора

    Введення терміну «філософ» приписують Піфагору, який назвав себе не мудрецем, а «тим, хто любить мудрість». Філософи належать до особливого типу людей, які замість того, щоб турбуватися про славу чи визнання, гроші чи прибуток, все життя присвячують вивченню природи речей.

    Монета з зображенням Піфагора

    Про Всесвіт

    Піфагор був першим, хто назвав Всесвіт «Космосом» через ту впорядкованість, яка йому притаманна. За його вченням основоположні принципи світобудови можна висловити мовою математики. Началом, що об'єднує всі речі, виступають числові співвідношення, які виражають гармонію й порядок природи: «Всі речі суть числа».

    Всесвіт, за Піфагором, — шароподібний і складаєть з десяти небесних сфер. В центрі Всесвіту розташований невидимий із землі «вогонь», який піфагорійці називають «стражем Зевса». Навколо нього обертаються всі сфери, в тому числі й Земля. Кожна сфера є визначена числом і дає притаманний лише їй звук, в результаті космос в цілому являє собою гармонійний світовий хор.

    Про Бога

    За вченням Піфагора, «Бог — це число чисел», це єдиний Бог, що містить в собі все. Бог виявляється як закон і сам є закон. А прийняття цього Закону — Клятва слухняності закону. Піфагорійці, даючи клятву, були впевнені, що справа, яку вони обіцяють виконати, освячена божественним Законом.

    Клятва: «Клянуся ім'ям Тетрактис, що послана нашим душам. В ній джерело й корені вічно квітнучої природи».

    Про сакральну математику

    У своєму прагненні осягнути вічну Істину Піфагор звертався до математики, вважаючи цю священну науку найкращим методом для осягнення й висловлення першопринципів, об'єднуючої сили космосу. З цієї точки зору, усе створене прив'язане до числових правил і пропорцій, які синтезовані числі десять — досконалому числі. До заслуг Піфагора (швидше, членів його ордену, оскільки в більшості випадків винаходи останніх за звичаєм приписувалися Піфагору) належить відкриття та доведення теореми Піфагора- однієї із ґрунтовних теорем евклідової геометрії.

    Про гармонію

    Гармонія присутня кругом у Всесвіті: і в комбінації ритмів астрономічних тіл, за якими вони обертаються в просторі, відомій як «музика сфер», і в мистецтві музики, яка очищує душу. Гармонія встановлена не лише на фізичному рівні, але також і в зв'язках між космічним і моральним порядком. Піфагор увів звичай застосовувати музику для очищення душі й практикував лікування музикою. Деякі мелодії були проти пригнічуючих душу страждань — смутку й мук, другі — проти гніву й злості, а треті — проти пристрастей. Піфагорейцями було відкрито гармонійні співвідношення октави, квінти й кварти, а також числові закони, що ними керують.

    Про еволюцію

    Друга сторона вчення Піфагора говорить про Еволюцію, як закон космосу, єдиний для всього. Безсмертна душа людини, діючи згідно цього закону, переходить з одного тіла в інше, набирає необхідного досвіду, пізнає світ, закони, Природу, завойовує Мудрість, щоб повернутися на свою Божественну Батьківщину.

    Про дружбу

    Піфагорійці високо цінували дружбу, яка розглядалась як невід'ємна умова спільного життя, що добре ілюструє відомий вислів: «між друзями всі речі — спільні». Піфагорійська дружба досі слугує гідним прикладом відданих, чесних, щирих стосунків між людьми.

    Про перевтілення душі

    За Піфагором, душа є безсмертною та перевтілюється після смерті в інші живі істоти, зокрема, у тварин. Грецький філософ Ксенофан висміював це бачення: «Одного разу Піфагор проходив біля людей, які знущалися з собаки. „Не бийте його. Це душа одного мого друга. Я впізнав її по голосу.“»

    Дивіться також

    Інтернет-посилання

    1. Encyclopædia Britannica
    2. VIAF[Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
    3. Dictionnaire des philosophes antiques I // Dictionnaire des philosophes antiques / R. GouletParis: CNRS, 1994. — P. 192.
    4. Λαέρτιος Δ. Βίοι καὶ γνῶμαι τῶν ἐν φιλοσοφίᾳ εὐδοκιμησάντων — 0300.
    5. а б в Архів історії математики Мактьютор — 1994.
    6. Любкер Ф. Empedocles // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 468.