Герберт фон Караян: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][очікує на перевірку]
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м →‎Література: категоризація
Mazij (обговорення | внесок)
2516 редагувань
мНемає опису редагування
 
Рядок 6: Рядок 6:
З [[1916]] по [[1926]] роки навчався в консерваторії [[Моцартеум]] у Зальцбурзі. У [[1929]] році диригував оперу [[Штраус Ріхард|Ріхарда Штрауса]] «Саломея» (Salome) у Фестивальному театрі Зальцбурга. З [[1929]] по [[1934]] роки був першим [[капельмейстер]]ом у міському театрі міста [[Ульм]] у Німеччині.
З [[1916]] по [[1926]] роки навчався в консерваторії [[Моцартеум]] у Зальцбурзі. У [[1929]] році диригував оперу [[Штраус Ріхард|Ріхарда Штрауса]] «Саломея» (Salome) у Фестивальному театрі Зальцбурга. З [[1929]] по [[1934]] роки був першим [[капельмейстер]]ом у міському театрі міста [[Ульм]] у Німеччині.


У [[1935]] році Герберт фон Караян став членом [[нацистська партія|нацистської партії]]. Це дало значний поштовх його кар'єрному просуванню — в тому ж році він став наймолодшим Генеральним музичним директором ({{lang-de|Generalmusikdirektor}}) Німеччини, в [[1937]] році відбувся його перший виступ з [[Берлінський філармонічний оркестр|Берлінським філармонічним оркестром]] у Берлінському державному оперному театрі в опері [[Бетховен]]а «[[Фіделіо]]». Величезний успіх мали його виконання опери [[Ріхард Вагнер|Ріхарда Вагнера]] «[[Трістан та Ізольда (опера)|Трістан і Ізольда]]». Також диригент гастролював у [[Брюссель|Брюсселі]], [[Стокгольм]]і, [[Амстердам]]і й інших містах. В ці ж роки Караян здійснює багато записів на студії [[Deutsche Grammophon]].
У [[1935]] році Герберт фон Караян став членом [[нацистська партія|нацистської партії]]. Це дало значний поштовх його кар'єрному просуванню — в тому ж році він став наймолодшим Генеральним музичним директором ({{lang-de|Generalmusikdirektor}}) Німеччини, у [[1937]] році відбувся його перший виступ з [[Берлінський філармонічний оркестр|Берлінським філармонічним оркестром]] у Берлінському державному оперному театрі в опері [[Бетховен]]а «[[Фіделіо]]». Величезний успіх мали його виконання опери [[Ріхард Вагнер|Ріхарда Вагнера]] «[[Трістан та Ізольда (опера)|Трістан і Ізольда]]». Також диригент гастролював у [[Брюссель|Брюсселі]], [[Стокгольм]]і, [[Амстердам]]і й інших містах. У ці ж роки Караян здійснює багато записів на студії [[Deutsche Grammophon]].


В роки [[Друга Світова війна|Другої Світової війни]] Герберт фон Караян — головний диригент оркестру Берлінської опери Staatskapelle Berlin — цьому призначенню сприяв протекторат [[Герман Герінг|Германа Ґерінґа]]. Загалом у 1941–1945 роках Караян провів близько 150 вистав. У 1942 році Герберт фон Караян одружується з Анітою Гутерман, донькою відомого виробника швейних машин.
У роки [[Друга Світова війна|Другої Світової війни]] Герберт фон Караян — головний диригент оркестру Берлінської опери Staatskapelle Berlin — цьому призначенню сприяв протекторат [[Герман Герінг|Германа Ґерінґа]]. Загалом у 1941–1945 роках Караян провів близько 150 вистав. У 1942 році Герберт фон Караян одружується з Анітою Гутерман, донькою відомого виробника швейних машин.


== Повоєнні роки ==
== Повоєнні роки ==


В 1946 році у [[Відень|Відні]] з [[Віденський філармонічний оркестр|Віденським філармонічним оркестром]] відбувся перший післявоєнний концерт Караяна, але окупаційна радянська влада наклала заборону на його виступи як диригента через його членство в нацистській партії. Проте в 1947 році заборону було скасовано. Пізніше колишнє членство Караяна в нацистській партії ставало причиною того, що деякі музиканти, наприклад [[Ісаак Стерн]], [[Артур Рубінштейн]] і [[Іцхак Перлман]], відмовлялися з ним грати.
У 1946 році у [[Відень|Відні]] з [[Віденський філармонічний оркестр|Віденським філармонічним оркестром]] відбувся перший післявоєнний концерт Караяна, але окупаційна радянська влада наклала заборону на його виступи як диригента через його членство в нацистській партії. Проте в 1947 році заборону було скасовано. Пізніше колишнє членство Караяна в нацистській партії ставало причиною того, що деякі музиканти, наприклад [[Ісаак Стерн]], [[Артур Рубінштейн]] і [[Іцхак Перлман]], відмовлялися з ним грати.


У [[1948]] році Караян став художнім керівником Товариства друзів музики ({{lang-de|Gesellschaft der Musikfreunde}}) у Відні. Диригував також в оперному театрі «[[Ла Скала]]» у Мілані. Однак найзначнішою в цей період була його робота з недавно створеним оркестром «Філармонія» ({{lang-en|Philharmonia Orchestra}}) у Лондоні. Завдяки йому цей оркестр увійшов до числа найкращих оркестрів світу. У 1951 й 1952 роках диригував у [[Театр у Байройті|театрі у Байройті]].
У [[1948]] році Караян став художнім керівником Товариства друзів музики ({{lang-de|Gesellschaft der Musikfreunde}}) у Відні. Диригував також в оперному театрі «[[Ла Скала]]» в Мілані. Однак найзначнішою в цей період була його робота з недавно створеним оркестром «Філармонія» ({{lang-en|Philharmonia Orchestra}}) у Лондоні. Завдяки йому цей оркестр увійшов до числа найкращих оркестрів світу. У 1951 й 1952 роках диригував у [[Театр у Байройті|театрі у Байройті]].


В [[1955]] році був призначений довічним музичним керівником Берлінського філармонічного оркестру як спадкоємець [[Вільгельм Фуртвенглер|Вільгельма Фуртвенглера]]. З 1957 по 1964 рік — художній директор [[Віденська державна опера|Віденської державної опери]], був тісно пов'язаний з Віденським філармонічним оркестром і [[Зальцбурзький фестиваль|Зальцбурзьким фестивалем]], де він заснував Великодній фестиваль. Продовжував диригувати й записуватися аж до своєї смерті в [[1989]] році.
У [[1955]] році був призначений довічним музичним керівником Берлінського філармонічного оркестру як спадкоємець [[Вільгельм Фуртвенглер|Вільгельма Фуртвенглера]]. З 1957 по 1964 рік — художній директор [[Віденська державна опера|Віденської державної опери]], був тісно пов'язаний з Віденським філармонічним оркестром і [[Зальцбурзький фестиваль|Зальцбурзьким фестивалем]], де він заснував Великодній фестиваль. Продовжував диригувати й записуватися аж до своєї смерті в [[1989]] році.


== Творчість ==
== Творчість ==
Рядок 27: Рядок 27:
{{text| «Гайдн у виконанні біг-бенда... Безумовно, якість оркестрової гри чудова. Однак, ці ваговиті й незграбні штучки ближче до імперського Берліна, ніж до Парижа... Менуети надто повільні... Виконання занадто непривабливі й не мають достатню добірність, щоб заслужити щиру рекомендацію.»}}
{{text| «Гайдн у виконанні біг-бенда... Безумовно, якість оркестрової гри чудова. Однак, ці ваговиті й незграбні штучки ближче до імперського Берліна, ніж до Парижа... Менуети надто повільні... Виконання занадто непривабливі й не мають достатню добірність, щоб заслужити щиру рекомендацію.»}}


Репертуар Караяна складали переважно твори композиторів минулих століть, а також твори сучасників, написані до 1945 року (зокрема таких композиторів як [[Густав Малер|Г. Малер]], [[Арнольд Шенберг|А. Шенберг]], [[Альбан Берг|А.Берг]], [[Антон Веберн|А. Веберн]], [[Бела Барток|Б. Барток]], [[Ян Сібеліус|Я. Сібеліус]], [[Ріхард Штраус|Р. Штраус]], [[Джакомо Пуччіні|Дж. Пуччіні]], [[Артур Онеґґер|А. Онеґґер]], [[Прокоф'єв Сергій Сергійович|С. Прокоф'єв]], [[Клод Дебюссі|К.Дебюссі]], [[Пауль Гіндеміт|П. Гіндеміт]], [[Стравинський Ігор Федорович|І. Стравінський]]). Виняток складають [[Симфонія № 10 (Шостакович)|Симфонія № 10 Дмитра Шостаковича]] (1953), записана двічі, а також виконання прем'єри «Комедії на кінець часів» («''De Temporum Fine Comoedia''») [[Карл Орф|Карла Орфа]] в [[1973]] році.
Репертуар Караяна складали переважно твори композиторів минулих століть, а також твори сучасників, написані до 1945 року (зокрема таких композиторів як [[Густав Малер|Г. Малер]], [[Арнольд Шенберг|А. Шенберг]], [[Альбан Берг|А.Берг]], [[Антон Веберн|А. Веберн]], [[Бела Барток|Б. Барток]], [[Ян Сібеліус|Я. Сібеліус]], [[Ріхард Штраус|Р. Штраус]], [[Джакомо Пуччіні|Дж. Пуччіні]], [[Артур Онеґґер|А. Онеґґер]], [[Прокоф'єв Сергій Сергійович|С. Прокоф'єв]], [[Клод Дебюссі|К.Дебюссі]], [[Пауль Гіндеміт|П. Гіндеміт]], [[Стравинський Ігор Федорович|І. Стравінський]]). Виняток становлять [[Симфонія № 10 (Шостакович)|Симфонія № 10 Дмитра Шостаковича]] (1953), записана двічі, а також виконання прем'єри «Комедії на кінець часів» («''De Temporum Fine Comoedia''») [[Карл Орф|Карла Орфа]] в [[1973]] році.


== Нагороди ==
== Нагороди ==

Поточна версія на 11:29, 5 квітня 2024

Герберт фон Караян
нім. Herbert von Karajan
Ім'я при народженні нім. Heribert Ritter von Karajan
Народився 5 квітня 1908(1908-04-05)[1][2][…]
Зальцбург, Австрія[4][5]
Помер 16 липня 1989(1989-07-16)[1][2][…] (81 рік)
Аніф, Зальцбург-Умгебунг, Зальцбург, Австрія[6][5] або Зальцбург, Австрія[7]
·інфаркт міокарда
Поховання Зальцбург
Країна  Австрія[8]
Діяльність диригент, музичний режисер, театральний режисер, кінорежисер
Alma mater Моцартеум і Віденський університет музики й виконавського мистецтва
Відомі учні Karl Anton Rickenbacherd, Rune Larssond і Анне-Софі Муттер
Знання мов німецька[1][9]
Членство Берлінський філармонічний оркестр
Роки активності з 1929
Жанр класична музика
Посада музичний режисерd, головний диригентd, музичний режисерd і музичний режисерd
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (10 жовтня 1945)[10][7]
Батько Ernst von Karajand
Мати Martha von Karajand
Брати, сестри Wolfgang von Karajand
У шлюбі з Elmy Holgerloefd, Anita von Karajand і Eliette von Karajand
Діти Isabel Karajand і Arabel Karajand
Автограф
Нагороди
IMDb ID 0902507
Сайт karajan.org

Ге́рберт фон Карая́н (нім. Herbert von Karajan; 5 квітня 1908, Зальцбург, Австрія — 16 липня 1989, Аніф, Австрія) — австрійський диригент. За визначенням газети New York Times[11], Герберт фон Караян є одним із найвідоміших і найвпливовіших диригентів світу.

Ранні та воєнні роки

[ред. | ред. код]

З 1916 по 1926 роки навчався в консерваторії Моцартеум у Зальцбурзі. У 1929 році диригував оперу Ріхарда Штрауса «Саломея» (Salome) у Фестивальному театрі Зальцбурга. З 1929 по 1934 роки був першим капельмейстером у міському театрі міста Ульм у Німеччині.

У 1935 році Герберт фон Караян став членом нацистської партії. Це дало значний поштовх його кар'єрному просуванню — в тому ж році він став наймолодшим Генеральним музичним директором (нім. Generalmusikdirektor) Німеччини, у 1937 році відбувся його перший виступ з Берлінським філармонічним оркестром у Берлінському державному оперному театрі в опері Бетховена «Фіделіо». Величезний успіх мали його виконання опери Ріхарда Вагнера «Трістан і Ізольда». Також диригент гастролював у Брюсселі, Стокгольмі, Амстердамі й інших містах. У ці ж роки Караян здійснює багато записів на студії Deutsche Grammophon.

У роки Другої Світової війни Герберт фон Караян — головний диригент оркестру Берлінської опери Staatskapelle Berlin — цьому призначенню сприяв протекторат Германа Ґерінґа. Загалом у 1941–1945 роках Караян провів близько 150 вистав. У 1942 році Герберт фон Караян одружується з Анітою Гутерман, донькою відомого виробника швейних машин.

Повоєнні роки

[ред. | ред. код]

У 1946 році у Відні з Віденським філармонічним оркестром відбувся перший післявоєнний концерт Караяна, але окупаційна радянська влада наклала заборону на його виступи як диригента через його членство в нацистській партії. Проте в 1947 році заборону було скасовано. Пізніше колишнє членство Караяна в нацистській партії ставало причиною того, що деякі музиканти, наприклад Ісаак Стерн, Артур Рубінштейн і Іцхак Перлман, відмовлялися з ним грати.

У 1948 році Караян став художнім керівником Товариства друзів музики (нім. Gesellschaft der Musikfreunde) у Відні. Диригував також в оперному театрі «Ла Скала» в Мілані. Однак найзначнішою в цей період була його робота з недавно створеним оркестром «Філармонія» (англ. Philharmonia Orchestra) у Лондоні. Завдяки йому цей оркестр увійшов до числа найкращих оркестрів світу. У 1951 й 1952 роках диригував у театрі у Байройті.

У 1955 році був призначений довічним музичним керівником Берлінського філармонічного оркестру як спадкоємець Вільгельма Фуртвенглера. З 1957 по 1964 рік — художній директор Віденської державної опери, був тісно пов'язаний з Віденським філармонічним оркестром і Зальцбурзьким фестивалем, де він заснував Великодній фестиваль. Продовжував диригувати й записуватися аж до своєї смерті в 1989 році.

Творчість

[ред. | ред. код]

Караян зіграв важливу роль у закріпленні цифрового формату аудіозапису на компакт-диски (близько 1980 [джерело?]). Він сприяв визнанню цієї нової технології своїм авторитетом і брав участь у першій пресконференції, присвяченої випуску аудіозаписів на компакт-дисках. Перші прототипи компакт-дисків були обмежені часом звучання 60 хвилин. Існує припущення, що стандарт часу звучання 74 хвилини був введений для того, щоб умістити Дев'яту симфонію Бетховена, й архів записів Караяна і його явно виражені побажання зіграли в тому значну роль. Втім це припущення не знаходить підтвердження[12][13].

Творчу манеру Караяна характеризують універсальністю, витонченим, лакованим, чуттєвим звуком. Проте, на думку критиків, така манера не однаково підходить для музики різних стилів. Наприклад Путівник по компакт-дисках видавництва Penguin Books (Penguin Guide to Compact Discs) дає протилежні характеристики його записам «Тристана і Ізольди» Ріхарда Вагнера і «Паризьких симфоній» Йозефа Гайдна:

«Чуттєве Караянівське виконання Вагнерівського шедевра, витончено-блискуче, з дивним звуком зігране Берлінським філармонічним оркестром... є першокласним і найкращим вибором.»
«Гайдн у виконанні біг-бенда... Безумовно, якість оркестрової гри чудова. Однак, ці ваговиті й незграбні штучки ближче до імперського Берліна, ніж до Парижа... Менуети надто повільні... Виконання занадто непривабливі й не мають достатню добірність, щоб заслужити щиру рекомендацію.»

Репертуар Караяна складали переважно твори композиторів минулих століть, а також твори сучасників, написані до 1945 року (зокрема таких композиторів як Г. Малер, А. Шенберг, А.Берг, А. Веберн, Б. Барток, Я. Сібеліус, Р. Штраус, Дж. Пуччіні, А. Онеґґер, С. Прокоф'єв, К.Дебюссі, П. Гіндеміт, І. Стравінський). Виняток становлять Симфонія № 10 Дмитра Шостаковича (1953), записана двічі, а також виконання прем'єри «Комедії на кінець часів» («De Temporum Fine Comoedia») Карла Орфа в 1973 році.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Почесні звання

[ред. | ред. код]

24 квітня 1978 року йому було присвоєно звання «Почесний громадянин Відня».

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Herbert von Karajan

Відео

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]
  • 6973 Караян — астероїд, названий на честь диригента.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в Encyclopædia Britannica
  3. ↑ а б в SNAC — 2010.
  4. ↑ Караян Герберт фон // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
  6. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118559915 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  7. ↑ а б (unspecified title) — С. 3815.
  8. ↑ LIBRIS — 2018.
  9. ↑ CONOR.Sl
  10. ↑ Kammholz K. Der Mann, der zweimal in die NSDAP eintrat // Die Welt / Hrsg.: S. Aust — WeltN24, Axel Springer SE, 2008. — ISSN 0173-8437
  11. ↑ John Rockwell (17 липня 1989). Herbert von Karajan Is Dead; Musical Perfectionist was 81. The New York Times. с. A1. Архів оригіналу за 28 листопада 2007. Процитовано 17 січня 2015.
  12. ↑ Roll Over, Beethoven
  13. ↑ The Invention of Compact Discs[недоступне посилання з липня 2019]

Література

[ред. | ред. код]
Facebook (англ.)
Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Autoritats UB: a1247813 · BIBSYS: 90156111 · BLBNB: 000422473 · BNC: a10108300 · BNE: XX1117590 · BNF: 13895852g · CANTIC: 981058513033206706 · CiNii: DA03564705 · CONOR.BG: 47972709 · CONOR.SI: 8321891 · CONOR.SR: 30279527 · DBC: 87097969543731 · ERRR: a11253861 · FAST: 67654 · Freebase: /m/01tbftk · GND: 118559915 · GTAA: 117249 · ICCU: RAVV065704 · ISNI: 0000000121425807 · J9U: 987007272322405171 · KANTO: 000203427 · KRNLK: KAC199639424 · LCCN: n81015297 · LIBRIS: jgvxz6320rtzx3p · LIH: LNB:V*92590;=BL · LNB: 000035982 · MAK: 9810593359005606 · NCF: ncf10151428 · NDL: 00469266 · NKC: jn20000700850 · NLA: 1035575 · NLG: 281503 · NLI: 000434420 · NLP: a0000001181447 · NSK: 000091524 · NTA: 070014531 · NUKAT: n01013443 · OpenVlacc: 000025311 · RERO: 02-A003442133 · RILM: 13056 · RISM: people/5497 · SELIBR: 192632 · SUDOC: 029123240 · URBS: 90111 · VIAF: 87653107
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Герберт_фон_Караян&oldid=42265546