Бібліографічне посилання: Бикова Т.Б. ЛОБАНОВСЬКИЙ Валерій Васильович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Lobanovsky_V_V (останній перегляд: 24.06.2024)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛОБАНОВСЬКИЙ Валерій Васильович (06.01.1939–13.05.2002) – футболіст і тренер. Майстер спорту СРСР (1960), засл. тренер СРСР (1975) та України. Герой України (2002, посмертно). Н. в м. Київ у сім'ї робітника. Футболом захоплювався з дитинства, а почав системно займатися з 1951 у дитячій футбольній школі № 1. 1955 був зарахований до київ. футбольної школи майстрів. 1956 закінчив із срібною медаллю загальноосвітню школу й поступив до Київ. політех. ін-ту. Від 1957 – гравець дублю команди "Динамо" (Київ). Дебютував у чемпіонаті СРСР 29 травня 1959 в Москві в матчі проти команди ЦСК МО (Центр. спортивний клуб Мін-ва оборони СРСР). 1960 разом з командою став срібним призером чемпіонату СРСР, а 1961 – чемпіоном СРСР, 1964 – володарем Кубка СРСР. Був неперевершеним виконавцем кутових, вдосконаливши особливий тип удару – т. зв. сухий лист (м'яч влітав у ворота безпосередньо з кутового). Виступав на позиції центр. та лівого нападника. 1960–61 грав у складі збірної СРСР (провів 2 матчі), 1961 – в олімпійській збірній СРСР (у 2-х матчах був капітаном команди). Усього в складі "Динамо" зіграв 144 матчі, в яких забив 42 м'ячі. Від 1965 – гравець "Чорноморця" (Одеса). Цього ж року перейшов на навчання до Одес. політех. ін-ту й отримав диплом про вищу освіту. В складі "Чорноморця" зіграв 59 матчів, у яких забив 15 м'ячів. Від 1967 – гравець "Шахтаря" (Донецьк), 1968 став капітаном команди і цього ж року закінчив кар'єру гравця. Усього в складі "Шахтаря" зіграв 50 матчів, у яких забив 14 м'ячів.

Від липня 1968 – на тренерській роботі. Очолив клуб "Дніпро" (Дніпропетровськ). 1971 виграв турнір у 1-й лізі чемпіонату СРСР.

Від жовтня 1973 почав тренувати "Динамо" (Київ), й цього ж року команда стала срібним призером чемпіонату СРСР. Створив новий напрям розвитку тактики та стратегії футболу, збагатив світ. досвід поняттям "виїзної моделі". Запровадив у тренувальний процес математичне моделювання фізичних навантажень на гравців. 1974 "Динамо" стало чемпіоном СРСР і володарем Кубка СРСР, а наступного року – чемпіоном СРСР і виграло Кубок кубків і Суперкубок УЄФА (UEFA – Союз європ. футбольних асоціацій). Будучи тренером "Динамо", водночас 1975–76 тренував нац. збірну СРСР (1976 збірна стала бронзовим призером Олімпійських ігор). 1976 разом з "Динамо" був срібним призером чемпіонату СРСР, 1977 – чемпіоном СРСР, цього ж року команда грала у півфіналі Кубка європ. чемпіонів. 1978 – срібний призер чемпіонату СРСР і володар Кубка СРСР; 1979 – бронзовий призер Чемпіонату СРСР; 1980 і 1981 – чемпіон СРСР; 1982 – срібний призер чемпіонату СРСР і володар Кубка СРСР.

1982–83 тренував нац. збірну СРСР.

1984 повернувся до "Динамо" (Київ). 1985 разом з командою став чемпіоном СРСР і володарем Кубка СРСР; а наступного року – чемпіоном СРСР і переможцем турніру Кубка кубків УЄФА, згідно з офіц. опитуванням англ. ж. "World Soccer" був названий найкращим тренером світу. У травні цього ж року був призначений гол. тренером нац. збірної СРСР. 1987 разом з "Динамо" став володарем Кубка СРСР і дійшов до півфіналу Кубка європ. чемпіонів; 1988 – срібний призер чемпіонату СРСР. Цього ж року збірна СРСР під його кер-вом стала срібним призером чемпіонату Європи. 1989 разом з "Динамо" був бронзовим призером чемпіонату СРСР, а наступного року – чемпіоном СРСР і володарем Кубка СРСР.

1990–92 тренував нац. збірну Об'єднаних Араб. Еміратів, 1994–96 – збірну Кувейту (під його кер-вом команда завоювала бронзові нагороди Азіатських ігор 1996).

У січні 1997 повернувся до клубу "Динамо" (Київ). 1997 – чемпіон України і володар Кубка співдружності країн СНД; 1998 – чемпіон України, володар Кубка України і володар Кубка співдружності країн СНД, в іграх Ліги чемпіонів європ. країн 1998–99 команда дійшла до півфіналу; 1999 – чемпіон України і володар Кубка України; 2000 – чемпіон України і володар Кубка України; 2001 – чемпіон України; 2002 – володар Кубка співдружності країн СНД.

2000–01 був гол. тренером нац. збірної України.

Нагороджений орденами "Знак Пошани" (1971), Трудового Червоного Прапора (1987), "За заслуги" 2-го ст. (1998). Кавалер Рубінового ордена УЄФА "За заслуги" (2002). Нагороджений спец. премією соціально-громад. фонду "Дзвони майбутнього" "За видатні заслуги перед Україною" (2002, посмертно).

П. у лікарні м. Запоріжжя, куди був госпіталізований після втрати свідомості через інсульт під час матчу "Динамо" з місц. "Металургом". Похований у Києві на Байковому цвинтарі. 2003 на могилі споруджено меморіальний комплекс і встановлено пам'ятник.

Одразу після смерті Л. на його честь київ. стадіону "Динамо" було присвоєно його ім'я. 11 травня 2003 біля входу до стадіону встановлено пам'ятник Л. (гол. скульп. В.Філатов, архіт. В.Клімік). Футбольний клуб "Динамо" (Київ) започаткував Міжнар. турнір – меморіал пам'яті В.Лобановського.

Його ім'ям названо вулицю в Запоріжжі, на якій розташовується гол. стадіон міста.

2007 газ. "Times" назвала Л. серед 50 найвизначніших тренерів світу за останні 60 років.

2009 його ім'я присвоєно загальноосвітній школі № 319 Голосіївського р-ну м. Києва, в якій він свого часу навчався.